Шкільництво

Першим Васильківським навчальним закладом у XIX ст. стало приходське училище, відкрите в 1833 р. Воно іменувалося приходським, проте до приходу (парафії) мало мінімальне відношення - приходський священик тут лише викладав Закон Божий і ніколи не завідував цим приходським училищем, як це мало місце з власне парафіяльними школами, відкритими згодом при храмах. Приходське училище 1833 р. відкривалося не духовенством, а державою і, підлягаючи міністерству освіти Росії (а не церковним ієрархам), мало суто державну мету. Воно було покликано готувати чиновників різного напряму та рівня. Навчалися тут переважно діти міщан та чиновників - вихідці з простолюду сюди потрапляли лише завдяки щасливому збігу обставин. Пануюче кріпацтво не давало змоги навчатися тут дітям селян з поміщицьких маєтків - а дане училище було єдиним не лише на Васильківський повіт. Втім, як би там не було, даний навчальний заклад також має свою історію.

12 жовтня 1833 р. дирекція училищ Київської губернії повідомила попечителю Київського навчального округу про урочисте відкриття приходського училища у Василькові. З повідомлення слідує, що це буда вельми важлива подія для повітового центру і на неї зібралася вся еліта тогочасного Василькова. Отже, в повідомленні йшлося:

"Учитель Васильковского приходского училища Нестеровский рапортом донес, что сего октября 8 дня открьіто Васильковское приходское училище в присутствии городничего, чиновников и прочих почетнейших жителей города по совершении молебствия с водоосвящением и приличньїми обрядами, при чем учащихся поступило 9 человек. О чем Вашему Превосходительству честь донести имею" .

Зрозуміло, що 9 учнів з усього повіту для повітового училища було не особливо престижною цифрою. Але в ті часи про поширення масової освіти в імперії лише почали говорити вголос. Повітові училища мали готувати чиновників, які в жодній державі не користувалися всенародною шаною, а тому училище не було особливо популярним серед населення. Держава, відкриваючи такі училища, економила на всьому - в училищі не було навіть директора, а єдиний вчитель, котрий не мав спеціальної освіти, практично сам вів освітню справу, викладаючи всі предмети, крім богословських. Незавидним було й фінансування навчального закладу. В грудні 1835 р. керівництво Київського навчального округу було змушено звертатися до генерал-губернатора з приводу відсутності фінансування Васильківського приходського училища, котре внаслідок цього потрапило в “крайнє бедственное и неприличное состояние" . У зверненні до керівника трьох губерній Південно-Західного краю повідомлялося:

Директор училищ Киевской губернии, донося мне, что при учреждении Васильковского приходского училища определено, чтобьі расходьі на содержание оного бьіли отнесеньї на счет доходов города Василькова и производимьі бьіли в надлежащей строгости градскою думою. Между тем, учитель оного училища в прошлом 1834 г. неоднократно доносил, что следующая на содержание Васильковского приходского училища сумма не отпускается" .

Після скарг вчителя Нестеровського попечитель мав справу з багатьма інстанціями, але навіть київський губернатор не зумів змусити Васильківську думу асигнувати кошти на незвичну ще для чиновників справу. Після втручання генерал-губернатора справа дещо зрушила з місця, проте приходське училище так ніколи і не фінансувалося в повному обсязі. Остання обставина стала причиною його "тихої смерті" в середині XIX ст.

Церковнопарафіяльні школи. 

Школи при соборі преподобних Антонія та Феодосія Печерських. 

Окрасою тогочасного і нинішнього Василькова був і є величний Антоніє-Феодосієвський храм, настоятелем якого протоієреєм о. Олександром Андрієвським в 1861 р. було відкрито першу в парафії XIX ст. церковнопарафіяльну школу . Вона з’явилася не в історичному центрі міста, де височить сам собор, а в передмісті "Каплиці", населення якого відвідувало даний храм. Засновник школи мав досвід педагогічної роботи і чималі заслуги перед Церквою та освітою. Серед його багатьох нагород була подяка попечителя Київського навчального округу та дві високі державні відзнаки - ордени св. Анни III та II ступенів .

Собор Антонія і Феодосія Печерських

З 1883 р. цією парафіяльною школою став завідувати інший заслужений протоієрей - о. Григорій Плуговський. Він також чимало уваги приділяв школі і був призначений головою Васильківського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради. Під управлінням Васильківського протоієрея стало перебувати понад сотню парафіяльних закладів величезного Васильківського повіту. За заслуги о. Григорій був нагороджений чималою кількістю відзнак, серед яких найвищими були орден св. Анни II ступеня та подарункове видання "Біблії" від імені Священного Синоду РПЦ .

З 1896 р. Васильківською парафіяльною школою та повітовим відділенням єпархіальної училищної ради став завідувати кандидат богослов’я священик о. Олександр Рудський. Він мав досвід педагогічної роботи, оскільки певний час був інспектором Кам’янець-Подільської духовної семінарії. Прибувши до Василькова, священик вирішив не обмежуватися лише однією школою в приході, а відкрив ще й другу - у Застугні, населення якої також вважалося прихожанами храму преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Школу було відкрито у 1896 р. На початку XX ст. обидві ці школи розташовувалися у власних окремих будинках і станом на 1909 р. в них навчалося 117 хлопчиків та 37 дівчаток - для тогочасних передмість Василькова це чимала кількість учнів .

Останнім дореволюційним наставником цих шкіл був о. Іоанн Макарович Атаназевич, котрий мав професійну педагогічну освіту (закінчив вчительські курси у Нижньому Новгороді) і вже у Василькові був нагороджений срібного медаллю "за трудьі по школе" . У Василькові цей пастир служив з 1912 р. до радянських часів.

Школи при Свято-Миколаївському храмі. 

В Миколаївському приході м. Василькова парафіяльні школи стали досить пізнім явищем. Якщо при сотнях парафій Київщини школи стали масово з’являтися в 60-х роках XIX ст., то при Миколаївській церкві їх відкрили лише на межі ХІХ-ХХ століть. У 1894 р. новопризначений священик о. Аполлінарій Ящуржинський відкрив жіночу церковнопарафіяльну школу. Ця школа до революційних часів так і не обзавелася окремим будинком і перебувала в найманому. Станом на 1914 р. в ній навчалося 65 дівчаток.

Біля Миколаївського храму, 1905 рік

Друга - однокласна школа для учнів обох статей була заснована тим же настоятелем у 1903 р. Стараннями настоятеля того ж таки 1903 р. для школи було споруджено окреме приміщення. В 1914 р. в ній навчалося 59 хлопчиків та 12 дівчаток811. За успішну пастирську та освітню діяльність о. Аполлінарій мав чимало відзнак, найвищими серед яких були орден св. Анни III ст., золотий нагрудний хрест від імені Священного Синоду Російської імперії та письмове благословіння цього найвищого органу влади Російської Православної Церкви.

Шкільний листок початкової церковної школи Свято-Миколаївської парафії

Школи при Покровському храмі.

При Покровській парафії м. Василькова десятиліттями служили священики дворянського походження Кашинські, що належали до аристократичного гербу Помян. Стараннями одного з них - протоієрея о. Олександра Кашинського було, власне і споруджено Покровський храм. Саме цей настоятель робив спроби відкрити приходське училище ще в 40-х роках XIX ст. - після відомих указів Священного Синоду 1836 та 1837 рр. Цей указ виконувався дуже мляво - школа при Покровському храмі була освітнім оазисом на покритій пітьмою неосвіченості Київщині, проте в наслідок об’єктивних обставин ці школи існували вельми недовго. Така доля чекала й цей навчальний заклад - шкільні заняття стали мати форму приватних уроків.

Скорохуторянська церковно-парафіяльна школа

В часи масового поширення шкільництва (60-ті роки) у Покровські парафії виникло дві школи - одна з них була відкрита прямо на погості Покровського храму, а інша отримала назву Скорохуторянської - за місцем свого знаходження. Опікувалися школами три представники династії Кашинських - о. Олександр, Мойсей (з 1861 р.) та Павло (з 1898 р.). При цьому о. Мойсею Кашинському належить своєрідний рекорд - він майже чотири десятиліття відав місцевою парафіяльною школою - це найдовший термін на території нинішнього Васильківського району. Всі три священики в якості нагород  

за сумлінне пастирську та шкільну службу мали чимало нагород - набедреники, скуфії, камілавки, а о. Олександр - іде й орден св. Анни III ступеня .

Останнім дореволюційним наставником парафіяльних шкіл Свято-Покровського приходу був священик о. Ігнатій Сакович, що служив тут з 1907 р. Свій трудовий шлях священик починав шкільним вчителем, а тому мав педагогічний досвід. У Василькові він не лише завідував приходськими школами, але й викладав Закон Божий у державних освітніх закладах. За сумлінне ставлення до своїх обов’язків пастир мав чимало нагород, серед яких найвищою відзнакою було письмове благословіння Священного Синоду РПЦ . За його настоятельства станом на 1914 р. школи мали стабільне матеріальне забезпечення. Зокрема, на школу при самій церкві миряни щороку збирали 120 крб. і ще 240 крб. виділялося з синодальних сум; Скорохуторянська ж приходська школа від мирян отримувала 200 крб. від прихожан і 390 крб. від Священного Синоду. В першій у 1914 р. з них навчалося 35 хлопчиків та 13 дівчаток, а в другій їх було відповідно 61 та 16 осіб .

Державні навчальні заклади. 

Поряд з Васильківським духовенством над освітою мирян працювали і місцеві професійні педагоги та чиновники. Після невдалого експерименту з приходським училищем 1833 р. і вже після першої хвилі масового поширення парафіяльних шкіл освітяни також стали відкривати навчальні заклади. "Першою ластівкою" стала поява в 1869 р. міністерського двокласного училища - вірніше, цього року було відкрито лише його один клас. Штатний "смотритель" училища А. Лисенко 25 вересня 1869 р. повідомляв попечителеві Київського навчального округу наступне:

"Честь имею донести Вашему Превосходительству, что 23 настоящего сентября в г. Василькове открьіт первьій класе мужекого двухклассного народного училища с приготовительньїм классом для мальчиков и сменою для девочек. И того же числа учение началось. Все предметьі разделеньї между наличньїми преподавателями.

При чем честь имею донести Вашему Превосходительству, что в открьітом училище учение бьівает в предобеденное время, каждьій класе имеет отдельное помещение" . Нововідкриту школу стали енергійно забезпечувати всім необхідним. Останнє не обійшлося без казусів - в грудні 1869 р. вчителя Филиппа Меліхова, який вирушив до Києва за покупками, поранили ножем і невдало намагалися заволодіти шкільними коштами. Виручило педагога богатирське здоров’я818.

Училище поступово розвивало свою діяльність і з часом стало настільки популярним, що не поміщало всіх бажаючих навчатися. Крім того, в ті часи надавали перевагу окремому навчанню хлопчиків та дівчаток. І наприкінці XIX ст. керівництво училища вирішило спорудити окремий "дівочий" корпус. А оскільки в державних навчальних закладах, на відміну від парафіяльних, навчалися учні різних конфесій і національностей, то керівництво Васильківського училища вирішило запросити до співпраці у будівництві нового корпусу досить численну єврейську громаду Василькова. У листі училищного керівника Миколая Доброгаєва на ім’я інспектора шкіл Київської губернії йшлося:

“Помещение для женского отделения вверенного мне училища ветхо и в отношении простора, воздуха и света неудовлетворительно. Заботясь о приискании средств для постройки нового помещения для зтого отделения, я просип представителей еврейского Васильковского общества об ассигновании из суммьі коробочного сбора 3000 руб. а построение нового дома.

13 декабря 1892 г. Васильковское еврейское общество при содействии Васильковского городского головьі составило приговор об отпуске 3000 руб. в специальньїе средства училища для означенной цели...

Представляя при сем план местности училища, проект и план предположенного к постройке дома и смету на постройку его, имею честь покорнейше просить Ваше Превосходительство исходатайствовать разрешение на постройку дома для женского отделения училища... Дом предполагаетея построить на 120 человек".

Ескіз фасаду жіночого відділення Васильківського двокласного училища

Втім, для того, щоб спорудити новий будинок для жіночої частини училища, старе його приміщення слід було знести і для тимчасового розміщення учнів необхідно було найняти будинок, з чим у Василькові було сутужно - в місті квартирував полк драгунів. Втім, помістити учениць на час будівельних робіт зголосився представник вже вище згадуваної династії Кашинських - поручик Миколай Кашинський, який мав досить просторий особняк . Тут частина училища розмістилася на кілька років.

Згодом у Василькові відбулися торги серед бажаючих стати підрядчиками майбутнього будівництва. Ці торги виграв єврейський купець Дувид Ойстрах.  Він і приступив до організації будівельних робіт, які були успішно завершені в 1900 р. - в нове століття училище увійшло в оновленому вигляді .

Паралельно ремонтувалася і споруда чоловічого відділення - зокрема, лише в 1895 р. в ній були перетерті і двічі вибілені стіни; пофарбовано підлогу, вікна та двері, влаштовано нову огорожу, відремонтовано класні меблі; придбано нові меблі для вчительської, влаштовано нові водостічні труби та вентиляцію тощо .

Проте, училище, заплановане двокласним, до кінця свого існування так і залишилося однокласним. Напередодні І світової війни в училищі навчалося 364 учні - з них 190 хлопчиків та 165 дівчаток. (Слід мати на увазі, що мова йде лише про перший клас). Навчання було платним, проте плата була не дуже великою - 5 крб. на рік. Значно більші кошти училище отримувало з інших джерел. Зокрема, держбюджет щороку виділяв на потреби училища 3949 крб. 50 коп., земство - 564 крб. і т. п. Всього ж утримання училища обходилося майже в 7000 крб. Останній дореволюційний педагогічний колектив училища був такий: директором (штатним смотрителем) та вчителем історії та географії був Данило Адамович Краєвський; викладачами Закону Божого священики Аполлінарій Ящуржинський та Іоанн Крижановський; російську мову викладав Микола Дмитрович Лепехов, математику - Іван Андрійович Личагін, малювання - Петро Костянтинович Шарко, гімнастику - Володимир Андрійович Післяк. У дівочому відділенні навчали ще й жінки - Ольга Іванівна Павловська та Євфалія Василівна Воскресенська.

Крім однокласного училища у Василькові існували й інші навчальні заклади. Зокрема, в повітовому центрі завжди чимало було військових частин і для солдатів існували окремі шкільні заклади, які дуже нагадували церковнопарафіяльні школи - тут навчали Закону Божому та елементарним навичкам читання, письма, рахування. Серед вчителів таких імпровізованих шкіл особливо помітною особистістю був один з Васильківських священиків - настоятель Свято-Миколаївської церкви м. Василькова о. Іоанн Павлович Бодянський, що священствував тут з 1834 по 1864 роки. Він довгий час викладав Закон Божий військовикам у бригадній школі саперного батальйону. При цьому пастир займався цією справою не просто так, а по "по представленню Его Превосходительства генерал-майора Ольденбурга". Очевидно, священик виправдав довір’я генерала. На Васильківщину кілька разів приїздив російський імператор Ніколай І, який полюбляв бути глядачем військових маневрів. Викладач військової школи о. Іоанн Бодянський був настільки помітною особистістю, що про нього доповіли самодержцю і священик "Государем Императором по засвидетельствованию Его Императорским Вьісочеством Всемилостивейше награжден 500 руб. ассигнациями1'822. Для священика це був дійсно царський подарунок - адже річна державна оплата праці тогочасного священнослужителя складала до ЗО крб. Пастир, нагороджений самим царем, став відомим на весь повіт і з подвоєною наполегливістю зайнявся викладанням Закону Божого. І трапилося майже чудо - повторення царської милості. У1848 р. священик знову був удостоєний особистої аудієнції в російського монарха, на якій йому було вручено 150 крб. У1859 р. наставнику батальйонної школи було вручено ще й грошову премію у розмірі річної оплати праці. Священик мав і чимало церковних нагород - зокрема, письмове благословіння Священного Синоду Російської Православної Церкви.

Крім військових шкіл, документи початку XX ст. згадують міське комерційне восьмикласне училище, проте детальної інформації про його діяльність ми не маємо.

Матеріал взято з книги: Перерви В. С. « ІСТОРІЯ ШКІЛЬНИЦТВА. B МІСТАХ I СЕЛАХ КИЇВЩИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX cm.»