Свій шлях Стугна — права притока Дніпра — розпочинає на землях Фастівщини, між селами Великою та Малою Снітинками. Тече Із заходу на схід, довжина її русла 68 кілометрів, а площа басейну — 785 квадратних кілометрів. Най- більші притоки — Барахтянка, Раківка та Бугаївка. Не можна не згадати і двох менших, які « течуть в межах району — Васильківки та Здоровки.
На берегах Стугни розташовані 14 сіл. А в долині та на мальовничих валах та пагорбах видніється древній Васильків. Ще Нестор - літописець, згадував про Стугну, як про значну річку, по якій ходили кораблі.
Сьогодні ж пересічна ширина річища в середній течії дорівнює приблизно 10 метрів. Один із мандрівників, що побував у Василькові в середині минулого століття, писав: «Якби дозволено було пояснювати етимологію стародавніх невідомих імен, ґрунтуючись тільки на властивості їх предметів, то назву ріки Стугни я б виводив від кореня, спільного з латинським словом «стугнум» — озеро, ставок, стояча вода, болото —така ця ріка млява і лінива в своїй течії, в багатьох місцях вона заросла травою і являє собою ланцюг невеликих болотистих озер».
Про те, як виникла назва річки, існує декілька версій і легенд. Одна з них розповідає, що королеві, яка не мала дітей, порадили засмажити і з’їсти якусь рибу. Прислужниця, готуючи ту страву, шматочок по-куштувала сама, частину дала собаці, а решту — королеві. Видно, велику чарівну силу мала та риба, бо в один і той же час у королеви, прислужниці і собаки народилося потомство.
Коли молодий королевич, якого назвали Сушиць, виріс, то вирішив побачити більше світу і відправився у подорож. По дорозі на Сушиця напав триголовий змій. Але Сушиць, після короткого бою, поодинці зрізав йому всі три голови. Згодом він умертвив ще трьох його молодших братів. Та лишився ще один жахливий ворог - мати убитих зміїв. Сушиць кидав їй у рот пиріжки, що дала йому чарівниця. Вони повинні були спалити змію. Проте вона не помирала, а все ближче під ступала до юнака.
На щастя, при дорозі стояла кузня. Сушиць підбіг до неї і крякнув: «Гей, Кузьма - Дем'ян, впусти нас, голубчику». Кузьма - Дем'ян впустив Сушиця і двох його товаришів і замкнув за ними всі дванадцятеро залізних дверей. Розлютувалася змія і почала лизати двері. Лиже та й лиже. Пролизала одні. другі, ось уже й одинадцяті впали. Пролизала й останні. Аж тут Кузьма - Дем'ян вхопив її за язик залізними обценьками. Дванадцять робітників Кузьми-Дем’яна приготували тим часом соху й запрягли в неї змію.
 |
| Листівка 1912 рік |
Кузьма-Дем’ян веде змію за язик, а Сушиць править сохою. Хотіли вони обороти цілий світ, але змія, коли добралися до річки, як почала пити воду, так 1 лопнула. Річка, з якої вона, стогнучі, пила воду, одержала назву Стугни.
Як відомо, 26 травня 1093 року в нижній частині Стугни, недалеко від того місця, де вона впадає в Дніпро, відбулася битва між руськими воїнами та половцями. Ворог захопив місто - Торчеськ, тепер вже не існуюче, підступив до Стугни.
Великий князь київський Святополк ІІ-й Ізяславович, його двоюрідний брат, князь чернігівський Володимир Всеволодович Мономах та його брат (від 1 іншої матері) Ростислав, які боронили землю руську, потерпіли в цій битві поразку. Рятуючись від меча переможців, русичі гинули в річці, яка в ту далеку весняну пору наповнилася високою водою і дуже розлилася. Князь Володимир побачив серед тонучих свого порідненого брата Ростислава, кинувся рятувати йото і ледве сам не пішов на дно, а брата , все-таки не врятував. Нещасна мати Ростислава чекала сина , додому, а їй принесли тіло передчасно загиблого юнака. Дружина Ростислава, убита великим горем, бігала по березі, шукала свого мужа, плакала і стогнала. За народними переказами, відтоді і почали називати річку Стугною. Так історичні події переплелися з легендою.
 |
| Мініатюра з Разивилівського літопису битва рузичів з половцями на річці Стугна |
Цей трагічний факт знайшов відображення у видатній пам’ятці культури Київської Русі «Слові О полку Ігоревім»:
«Не така ж, говорять, річка Стугна;мало води маючи, пожерши чужі ручаї і струмки,
розширена в усті, юнака князя Ростислава
погреблана дні при темнім березі
Плаче мати Ростиславова
По юнаку князю Ростиславу,
Поникли квіти жалобою,
Зі смутком і жалем поверталися додому князі з берегів Стугни. Ростислава ж поховали в Києві в Софіївській церкві.
В знаменитій «Истории государства Российского» М. М. Карамзіна є такі слова: «В Патерику написано, що святий Григорій, чудотворець Печерський, пророкував Ростиславу кончину його, на що князь з гнівом відповів йому: «Мне ли смерть поведаюши от воды умеющу плавати посреде ея? Сам тая вкусиши!» —і звелів утопити святого мужа.
Відтоді ще багато битв відбулося на берегах Стугни. в районі села Копачева, що в Обухівському районі, точилися великі битви руських князів з татарами. Достовірно також відомо, що, коли в 1630 році повстання запорізького козацтва під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила) охопило значну частину Правобережного І Придніпров’я, відбулися битви з і військом коронного гетьмана і С. Конєцпольського і на берегах Стугни.
Ще в минулому столітті можна було бачити багато могил на І берегах Стугни, які свідчили про ті давні битви, що відбувалися при переправах через річку.
Слід також згадати, що в договорі Росії з Польщею від 26 квітня 1686 року, так званому вічномирному трактаті, Стугна називалася як кордон між цими двома державами. І на карті 1748 року можна було бачити Стугну, вздовж якої розташовано біля 50 «маяків». Це були вартові вишки, звідки подавалися сигнали, а біля них— маленькі будівлі для вартових. Там же, на карті, позначено три давні великі вали, що тягнулися вздовж берегів.
Річка Стугна надихала в різні часи на творчість поетів, художників... Так, забутий нині поет, прозаїк і драматург XIX століття Степан Карпенко, що народився у Василькові в 1816 році, в одній із своїх дум писав:
«Стугна річка невеличка, у Дніпр впадає
І собою Васильків весь Вона задовольняє
Пив я з неї, в їй купався. Біля неї виріс,
Рід зоставив і голову На чужбину виніс.. »
А відомий український художник-реаліст, земляк Т. Шевченка (народився і похований в селі Кирилівці на Черкащині) Григорій Дядченко (1869—1921) намалював у 1895 році картину, яка зберігається тепер в Луцькому Державному художньому музеї. Картина так і називається «Річка Стугна».
Ось яка вона, наша красуня! Зберегти для потомків те. чим славилася наша земля, — чи не найголовніший обов'язок нинішнього покоління- Тому кожен, незалежно від роду своєї діяльності, повинен докласти зусиль, аби не дати загинути славній нашій Стугні, не засмітити її води нечистотами, не загубити багатства, що дарує нам сама природа.
В. ЯРОВИЙ.
За матеріалами газети "Шлях Ілліча" від 31 серпня 1990 року
Дописати коментар